(не)Безпечна Країн‪а‬ Українська правда

"The declaration of the alliance states was if ever Russia is pushing into one NATO member country, NATO will react. But if they are voluntarily pushing and we know that Russia is always dancing on the red lines. And it's a very dangerous game for everybody. I think that we had to keep in memory that each time Russia tests the limits, they did it with Georgia, they did it with Crimea, they did it in the Donbas war, using proxies and sock puppets, openly starting an invasion in Ukraine. And each time for the case that I mentioned, like Georgia, like Crimea, they observed the reaction of the Western countries. After this observation, they re-evaluate the capacity of reaction, what are the red lines and what are not. They replenish and they push a little more. And each time it is what they are doing. And this is why we are to be very careful. And this is why it has been said that Russia is a threat to the global security and that Western countries had to admit it and to keep that in mind".
What level of threat from the Russian Federation must be reached for NATO countries to start responding militarily?
In the new episode of the (un)Safe Country podcast, its permanent host Alina Frolova talks to Christine Dugoin-Clément, geopolitical analyst, and associate researcher specialising in strategies of influence, cyber and AI. The conversation is about the difference between the war waged by Russia against Ukraine and the wars that took place before, the way of thinking in this war, the influence operations by Russia, France's position and attitudes towards the war in Ukraine, what needs to be done to improve the policy of defending democracy and what other countries can do to defend democracy in the cognitive plane.

"У декларації країн альянсу було сказано, що якщо коли-небудь росія атакує одну з країн-членів НАТО, то НАТО відреагує. Але, якщо вони зроблять це навмисно, а ми знаємо, що росія завжди танцює на червоних лініях, тож це дуже небезпечна гра для всіх. Я думаю, що ми повинні пам'ятати, що росія щоразу випробовує межі дозволеного, як вона робила це з Грузією, вона робила це з Кримом, вона робила це у війні на Донбасі, використовуючи своїх проксі. Знову ж таки, росія використала маріонеток, відкрито розпочинаючи вторгнення в Україну. І кожного разу у випадку, про який я згадувала, як у випадку з Грузією, як у випадку з Кримом, вони спостерігали за реакцією західних країн. І після цього вони переоцінюють можливі реакції, та визначають що є червоними лініями, а що ні. Вони поповнюють запаси, і вони натискають трохи сильніше. І кожного разу це те, що вони роблять. Саме тому ми повинні бути дуже обережними. Саме тому було сказано, що росія є загрозою для глобальної безпеки, і що західні країни повинні визнати це і мати це на увазі".
Якого рівня має досягти загроза з боку рф, щоб країни НАТО почали реагувати військовим шляхом?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Крістін Дюгуен-Клеман (Christine Dugoin-Clément), геополітичною аналітикинею, дослідницею, яка спеціалізується на стратегіях впливу, кібернетиці та штучному інтелекті. Розмова про відмінність війни, яку розв’язала росія проти України, від воєн, які відбувалися раніше, про спосіб мислення у цій війні, про операції впливу з боку рф, про позицію та настрої Франції щодо війни в Україні, а також про те, що потрібно робити, аби поліпшити політику захисту демократії та що інші країни можуть зробити для захисту демократії в когнітивній площині.

"Українських дітей потрібно видерти з рук росіян. І ось оце «видерти з рук" – це насправді так, як може подекуди виглядати потім цей процес.
Все жахіття російського злочину полягає в тому, що дитина опиняється в максимально страждальному становищі. Незалежно від того, чи спочатку її вилучили з родини або з сиротинця і передали до російських батьків, чи вже потім, через кілька років, коли вона до них звикла, чи коли вона вже й не пам’ятає свого минулого, а тепер знає тільки цю сім’ю – вирвати її з цієї родини, сказати, що ці батьки насправді винні, що вони злочинці, підтримували режим, який чинив геноцид, і забрати, повернути назад додому.
Це все не такі собі прості речі, які будуть відбуватися як у кіно – приходить український солдат, дитина стрибає на ручки, і вони разом ідуть в Україну жити щасливо. Ні, так не буде. Будуть страшні речі, які описують експерти, які займалися відповідними діяннями після Другої світової війни в нацистській Німеччині. Коли просто людина вступила на роботу, на посаду комісара, знайшла родину, вилучила з неї двох дітей і звільнилася. Тому що це неможливо терпіти – діти починають творити страшні речі, у них велика психологічна травма.
Тому ми не маємо недооцінювати всю жахливість діянь росіян, коли вони просто депортують і передають українських дітей на виховання чужим людям».
Скільки українських дітей на сьогодні вимушено опинилися під владою рф та чи є депортація та примусове переміщення росією українських дітей геноцидом?

В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його ведуча Аліна Фролова говорить з Катериною Рашевською, експерткою Регіонального центру прав людини, членкинею Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні. Розмова про депортованих та примусово переміщених росією українських дітей, про шляхи їх повернення, про кількість дітей, яких вдалося повернути наразі, про політики, алгоритми та механізми повернення дітей, про реакцію та дії міжнародних партнерів в питанні злочинів рф проти українських дітей, а також про можливість покарання рф.

"Я б не говорив, що тема мобілізації для нас є провальною. Україна і Збройні Сили мобілізували мільйонне військо. В умовах війни будь-яка мобілізація і будь-яка вже затяжна війна будуть негативно впливати на стійкість суспільства. Це не тільки проблема для Збройних Сил України – це проблема для будь-якого війська, яке воює. Ті, хто хотів, ті, хто міг, ті, хто прагнув, ті, хто був мотивований, – вони вже у війську, або ж вони поруч з військом, допомагають йому. Ті, хто не хоче, той не хоче.
Мобілізація у нас проводиться м’якими методами. Якщо у нас мільйонна армія, і, грубо кажучи, з мільйона випадків мобілізованих сто або більш як сто випадків, які потрапили на екрани або в соціальні мережі, де хтось когось бив, силою затягував у автомобіль, – це не є показником провальної мобілізації".
Як противник використовує аспекти, що стосуються мобілізації та наскільки довго живе така інформація?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить із колишнім заступником Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ – начальником управління ІПсО (2016-2022 рр.), екс-начальником управління стратегічних комунікацій Генерального штабу ЗСУ (2022-2024 рр.) полковником Євгеном Саськом. Розмова про рух опору, інформаційний спротив, ІПСО, про послаблення психологічного стану підрозділів противника, про тактику впливу з боку ворога, а також про мобілізацію, діяльність СтратКому ЗСУ та комунікацію Збройних Сил.

"Навіть в Криму рухів опору значно більше і вони помітніші, ніж у всій російській федерації, яка знищує тисячі й тисячі людей. І попри те, що Крим 10 років під російською окупацією, де повністю все вичавлювалось, знищувалась культура, ідентичність, була постійна російська пропаганда, ці рухи все одно більш потужні. Хоча здавалось би, начебто зараз росіяни мали б вийти і зупинити там свого агресора, який просто вбиває дітей. Але – нічого.
Ці рухи дійсно стали не тільки відомими, я думаю, що вони стали активнішими, власне, через те, що з'явилася абсолютно реальна перспектива звільнення Криму. Тому що розмови про те, що Крим може бути дипломатично, політично колись звільнений – це було дуже абстрактно, особливо для людей, які в окупації реально бачать, що там відбувається. Коли починається “бавовна”, то це зовсім інша річ. Ти розумієш, що це перспектива, ось вона, ти її бачиш, фізично ти можеш побачити наших військових, які вже дуже близько. І це закономірно – що люди, маючи конкретну ціль, і розуміючи, що вона може бути конкретно втілена, стають більш активними", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не)Безпечна країна".
Яким був рух опору в Криму на момент окупації півострова та як він трансформувався сьогодні?
В новому епізоді подкасту "(не)Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з Ольгою Скрипник, головою правління Кримської правозахисної групи, координаторкою робочої групи з прав людини та міжнародного гуманітарного права Експертної мережі Кримської правозахисної групи. Розмова про формування руху опору в Криму та про те, яким він є зараз, про спротив на окупованих територіях країни, про жертв політичних переслідувань у Криму, про необхідні кроки для держави щодо підтримки руху спротиву в Криму та про те, як трансформувати міжнародну спільноту для того, щоб Україна була більш вільною в своїх діях у боротьбі з наслідками окупації.

"Наша боротьба насправді – це відкладена боротьба незалежності від російської імперії. Хоч ми були формально незалежною державою 30 років, ми все ще перебували під величезними імперськими впливами росії: і економічно, і політично, і культурно. Те, що наша культура була підпорядкована російській було видно навіть по книжках, які продавалися в Україні. Тому що на цьому книжковому ринку домінували російські видавці та видання, і це була величезна проблема для української книжкової індустрії, яка не могла вийти на бізнесовий рівень, тому що це була монополія російських видавців і російської книги. Те ж саме в кіно, те ж саме в музиці, в багатьох сферах.
Тому, коли відбувається Революція Гідності, дуже багато процесів починають змінюватися. Тому що ми усвідомлюємо, що якщо ми йдемо в Європу, ми хочемо бути незалежними – нам треба відмежовуватися від цих російських впливів. І тому дуже багато важливих речей для української культури починають відштовхуватися саме з 2014 року. Формування нових українських інституцій: Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам’яті, Українського інституту – вони всі є постмайданною хвилею появи нових інституцій. Тому що ми усвідомлюємо, що для ствердження української суб’єктності ми маємо говорити від себе до світу про свою культуру, нам потрібен інструмент. І цим інструментом стає Український інститут, який свідомо бере собі за задачу побудову цього культурного діалогу між Україною та світом", – пояснює гостя нового епізоду подкасту "(не) Безпечна країна".
Що потрібно зробити Україні сьогодні, аби прискоритися у позбавленні імперських впливів на культуру країни?
В новому епізоді подкасту "(не) Безпечна країна" його незмінна ведуча Аліна Фролова говорить з артменеджеркою, креативною директоркою Українського інституту Тетяною Філевською. Розмова про культуру та її деколонізацію, а також про те, чому культура під час війни, після війни та загалом важлива для нації.